Вічна пам’ять моєму другові і наставнику Петру Федоровичу Дзюбенко
Публікую вірш, історія якого почалась ще у дитинстві Петра Федоровича. Побачили світ рядки твіру після знайомства з генерал-лейтенантом КДБ Павленко Валерієм Йосиповичем. На той час він проходив службу інспектором по тюрмам. Приїхав познайомитись з людиной, що намагалась втекти вже восьмий раз поспіль. Там за стінами ГУЛАГу відбулась зустріч, яка змінила назавжди їх погляди на життя.
**********************************************
Совести, бушующей в угоду
Человечьей подлостью взбешён,
Разочаровавшийся, голодный,
В арестантский провалился сон.
Сложный мир, где дух всему основа,
На иных проклятия печать,
Где порой не взвешенного слова хватит,
Чтоб на веки замолчать.
Здесь в сознании каждого бродяги
Как нигде соседствуют без ссор,
Ненависть с любовью, страх с отвагой,
зло с добром, со славою позор,
Моё сердце камнем стать гнушалось,
Разум отвергал слепую месть,
Быть жестоким не давала жалость,
Подлым быть не позволяла честь.
Только время не стеснялось в средствах,
Чтоб в душе моей разрушить храм,
Превратить в затравленного зверя,
Затянули кумовской мугам.
Благородство с мерзостью сравнилось,
Преступления подвигу равны,
Вера с безнадёжностью сроднилась
И переплелись с ночами дни.
Волчья жизнь, борьба за выживание,
Волчья жизнь всегда на волоске,
Всё же жизнь, а не существование,
Жизнь в опасном риске и броске.
И в местах, где гады прячут правду,
В тюрьмах на рога порою влезть,
Кто в овечью шкуру, кто в телячью,
Я же в волчью предпочёл залезть.
А иные блудные натуры
Вовсе от морали отреклись,
Умудрились влезть в собачьи шкуры,
Предпочли они собачью жизнь.
Эти без зазрения и злости,
Только лишь хозяин скажет “Фас!”,
Ради конуры и ради кости
Мать родную разорвут тот час.
Именно на зло таким собакам
Пусть не сразу, пусть душой кипя
Волком стал я, заразил их страхом,
Противопоставил им себя.
Что ж, отныне бойся меня, стадо,
Общество лжецов и подлецов,
Нас в семье на волка больше стало
Прокричу я вам в конце концов.
**********************************************
Важко назвати такі особистості друзями, скоріше не можна так взагалі казати. Але відносини були дуже оригінальні. Взаємодопомога ніколи не починалась з прохання. Вони нічого не просили один у одного, але завжди відчувалась мудра підтримка і взаєморазуміння.
Майже 5 років, метою наших зустрічей стала розробка нової концепції діяльності фонду Дж. Говарда. Тому що після трагічної смерті Георгія Опанасовича Радова в 1999 році, фонд сприяння пенітенціарним реформам ім. Дж. Говарда в Україні фактично перестал існувати. Найсумніше, що за кошти отримані від міжнародного однойменного фонду (яки були призначені на допомогу засудженим), наша геоическая міліція замовила англійське сукно для своїх шинелей.
Саме тому, Петро Федорович почав самостійно збирати кошти і купувати засоби особистої гігієни, речі першої необхідності, продукти харчування для осіб відбуваючих покарання по всій Україні. Іноді, до нього приїжджав хтось з керівництва МВС і запрошував для поясннень, що бажають арестанти починаючи бунт і як його завершити без жертв. Але він завжди мріяв про міжнародні зустричи з метою об’єднання зусиль для наведення ладу в нашіх тюрмах.
… далі буде.