На продовження статті: ІНОЗЕМНІ ПЕНІТЕНЦІАРНІ СИСТЕМИ ТА РЕФОРМИ
Основні риси успішних програм реабілітації
Каролін Діді у доповіді «Позбавлення волі та рецидивізм: зарубіжний досвід» проаналізувала програми ресоціалізації та реабілітації, що реалізуються в Німеччині, Нідерландах та Норвегії, з погляду профілактики рецидивізму. Загалом однозначної думки щодо зв’язку тих чи інших програм ресоціалізації зі скороченням рівня рецидивізму поки що немає. Дослідники не впевнені, чи ці програми є головним фактором, що впливає на зниження повторної злочинності. Тим не менш, деякі дані показують, що рівень рецидивізму в групах, які брали участь в окремих програмах, знижується. Тобто ключову роль відіграє зміст кожної конкретної програми, тому до їхнього дизайну потрібно підходити вкрай акуратно.
Успішні програми працюють з такими факторами ризику, які з великою ймовірністю призводять до рецидивізму з боку колишніх в’язнів:
♦ неписьменність, відсутність загальної шкільної освіти, відсутність будь-яких
професійних навичок для успішного працевлаштування, відсутність досвіду законної зайнятості;
♦ попередні ув’язнення або наступні після звільнення невдачі у працевлаштуванні;
♦ відсутність свого житла чи постійного місця проживання;
♦ рання залученість до злочинної діяльності, відсутність досвіду законослухняної життя;
♦ досвід соціальної ізоляції та насильства, у тому числі сімейного;
♦ наркозалежність, алкоголізм, токсикоманія;
♦ проблеми з психічним здоров’ям.
Крім цих ризиків, проблема, з якою доводиться мати справу, — це психологічна реакція деяких ув’язнених на програми ресоціалізації. У них може бути низький рівень мотивації до участі у програмах, небажання брати на себе відповідальність за свої дії та планувати своє життя. Дослідження показало, що для успішності програм реабілітації правопорушників важливі такі підходи:
Робота з правопорушниками повинна вестись як у період їх тримання у в’язниці до звільнення, так і протягом перших років життя за межами виправної установи. Найбільш успішними виявлялися довгострокові програми, які забезпечували підтримку ув’язненого до та після звільнення.
Фокус програм на певних цільових групах. Для досягнення результату необхідний різний підхід до груп ув’язнених із різними проблемами — до наркозалежних, до неписьменних, до людей із психічними розладами, до жінок тощо. Фокус на вирішенні конкретних проблем, з якими часто стикаються ув’язнені:
♦ неписьменність, відсутність диплома про загальну шкільну освіту, наркозалежність, невміння влаштовуватися на роботу тощо.
♦ Баланс між наглядом за ув’язненим або колишнім ув’язненим та його підтримкою та консультуванням. Дослідниками відзначається низька ефективність програм, заснованих виключно на нагляді та контролі за колишнім ув’язненим, у тому числі на електронному моніторингу його дій та пересування.
♦ Постачання ув’язнених актуальною інформацією про зовнішній світ, у т. ч. про роботу інституцій, з якими вони мають зіткнутися на волі.
♦ Продумана координація роботи державних та громадських організацій, включених до програм соціальної реабілітації. Це, зокрема, передбачає створення формалізованих процедур та інститутів взаємодії: угоди, спільні комітети тощо.
♦ Залучення до реалізації програм муніципальних службовців та соціальних працівників із спільнот, в яких ув’язненому належить жити (наприклад, спільноти району, де ув’язненим надаватиметься житло).
♦ Облік локального контексту (державного, регіонального тощо) під час розробки програм. Включення до програми ресоціалізації процедур оцінки їх успішності, заснованої у тому числі на дослідженні рівня рецидивізму серед учасників програми порівняно з результатами попередніх років та показниками у контрольних групах.
Подібний аналіз, що вимагає участі дослідників-соціологів, є запорукою послідовного вдосконалення програм та їхньої підзвітності перед суспільством. Двома найважливішими сферами життя колишнього ув’язненого, де йому потрібна підтримка, є житло і особливо працевлаштування. Допомога з працевлаштуванням для людей, які перебували у місцях позбавлення волі, необхідна з наступних причин:
♦ наявність постійної зайнятості забезпечує можливість заробляти життя
законним шляхом;
♦ це структурує та впорядковує життя колишніх в’язнів;
♦ наявність роботи підвищує самооцінку колишнього в’язня, який піддається
стигматизації та осуду в суспільстві.
Допомога з працевлаштуванням, як і допомога зі знаходженням житла, у різних країнах організована по-різному. У деяких державах існує досвід забезпечення тих, хто звільняється тимчасовим соціальним житлом, яке надає муніципальна влада.
Основи практичних фінансових знань
Одним з важливих елементів ресоціалізації ув’язнених, адаптації їх до подальшого звільнення та життя на волі є підвищення рівня їхньої фінансової грамотності. Британські та американські дослідження показують, що як серед ув’язнених, так і серед членів їхніх сімей фінансова грамотність зазвичай вкрай низька. При цьому однією із центральних проблем засуджених, які щойно вийшли чи готуються вийти на свободу є наявність боргів. Нерідко саме велика кількість заборгованостей та необхідність їх повертати, а також відсутність знань про те, як можна впоратися із подібними ситуаціями, штовхають колишнього в’язня на повторний злочин.
У США та Великобританії, а також в Ефіопії було розроблено та реалізовано кілька програм щодо підвищення фінансової грамотності ув’язнених, колишніх в’язнів та звільнених за УДВ. Деякі з цих програм охоплювали членів сімей ув’язнених, які також перебувають у вразливому становищі, а також персонал в’язниць. Останнє необхідно, щоб ув’язненим було до кого звернутися по пораду вже після закінчення програми.
Ці програми виявилися результативними. Успішні програми підвищення фінансової грамотності включали наступні заходи:
♦ Консультативні послуги, такі як безкоштовна телефонна лінія для ув’язнених,
онлайн-консультації із системою зворотного зв’язку, поштове розсилання, роздача брошур з відповідями на запитання, що часто ставляться, а також індивідуальне консультування.
♦ Навчання. Ефективні курси були практико-орієнтованими, інтерактивними,
включали презентації, дискусії, самостійну роботу із завданнями. Курси були
або інтенсивними (тижневий курс / кілька насичених окремих занять),
чи заснованими на регулярних зустрічах (щотижневі заняття). Навчання торкалося наступних тем: отримання допомоги, борг, рахунки, податки, компенсація потерпілому, зайнятість, планування бюджету, споживання, житло, освіта, заощадження, банк, рахунок, кредит, страхування, поділ майна при розлученні, гроші та інтернет, захист своїх даних та захист від шахрайства.
♦ Відкриття рахунку. В рамках однієї із програм для всіх ув’язнених пенітенціарної установи було відкрито рахунки у банку. Ув’язненим роздали дебетові карти. Паралельно з відкриттям рахунків відбувалося інформування ув’язнених про те, як і які операції можуть з ними проводити.
Автори програм з впровадження фінансової грамотності зіткнулися з дуже низьким рівнем грамотності як такої та елементарних арифметичних навичок серед ув’язнених, що суттєво ускладнювало проведення занять. В результаті частина курсів була адаптована під малограмотних людей, а інша стала проводитися разом із заняттями з загальноосвітніх дисциплін. Малограмотні ув’язнені виявляли меншу мотивацію до здобуття знань у галузі фінансової грамотності. Таким чином, перед творцями програм постала необхідність підвищити інтерес до занять та подолати негативні асоціації, пов’язані з фінансами.
Підвищення фінансової грамотності ув’язнених важливе ще й тому, що воно дозволяє їм навчитися розпоряджатися власними грошима, планувати бюджет, виділяти кошти на необхідні предмети побуту, що може істотно підвищити якість життя не тільки на волі, а й у місцях позбавлення волі. Це може сприяти гуманізації в’язниць, покращити умови проживання всередині них.
Реабілітація спеціальних груп
Серед ув’язнених виділяють такі групи, які потребують особливого підходу до програм реабілітації.
А. Ув’язнені, які готуються до свободи. Це одна з головних цільових аудиторій більшості програм ресоціалізації та реабілітації. Для запобігання рецидиву необхідне повне інформування ув’язнених, які готуються до звільнення, про те, з якими проблемами вони можуть зіткнутися на волі, а також підготовка їх до того, щоб із цими проблемами справлятися. Визволення з в’язниці є психологічно складним процесом, що теж має обговорюватися із ув’язненими.
Б. Ув’язнені, які мають сім’ї на волі. У цього типу ув’язнених можуть виникнути особливі потреби, пов’язані з тим, що їм буде необхідно фінансово допомагати сім’ям, боротися зі стигмою, яку наявність родича – правопорушника накладає на всю сім’ю, допомагати в соціалізації власним дітям та ін. ресурсів для успішної реабілітації ув’язненого, надавати йому необхідну підтримку. Тому сім’ї ув’язнених рекомендується включати до програм ресоціалізації, у тому числі освітніх. Однак у час, за оцінкою дослідників, великої практики такого роду немає.
В. Жінки, які вийшли з в’язниці, зазнають у суспільстві подвійної дискримінації: за ознакою наявності судимості та за гендерною ознакою. Це може спричинити проблеми з пошуком роботи та житла, а також травмувати психологічно. Складнощі у ресоціалізації таких жінок можуть бути пов’язані також з досвідом насильства у партнерських відносинах, згвалтування та залучення до проституції. Все це необхідно враховувати в програмах, розрахованих на цільову аудиторію. Також жінкам часто необхідна додаткова допомога та консультації у зв’язку з наявністю у них під опікою малолітніх та неповнолітніх дітей, яких іноді доводиться вирощувати без допомоги партнерів.
Г. Міноритарні етнічні та конфесійні групи. Ув’язнені, які належать до цих груп, також можуть зазнавати подвійної дискримінації в суспільстві, а також стикатися з насильством і приниженням по релігійно залежності Добре працюють у цьому випадку групи взаємодопомоги, амбулаторне лікування, програми детоксикації, навчання соціальних навичок, а також примусові заходи: тестування на наркотики та нагляд. Реабілітація має починатися у в’язниці та продовжуватись після звільнення.
Д. Неписьменні, малограмотні та ув’язнені без диплома про загальну шкільну освіту. Для цієї групи необхідно організовувати тренінги з ліквідації безграмотності, допомагати їм у отриманні диплома про загальну шкільну освіту, а також інформувати їх про вечірні школи, які є на волі. Цій групі часто також потрібна професійна освіта та формування навичок, необхідних для отримання роботи.
І. Неповнолітні та юні ув’язнені потребують базової соціалізації. У центрі програм для цієї цільової групи має бути освіта та навчання професійним навичкам.
К. Засуджені за злочини проти статевої недоторканності. Ресоціалізація цієї категорії ув’язнених є принципово важливою в контексті підвищення рівня громадської безпеки. Їм, крім нагляду, потрібна персональна та групова поведінкова терапія.
На особливу увагу заслуговують правопорушники, які поєднують у собі дві і більше перерахованих ознаки. Їх слід включати одразу до кількох спеціальних програм або працювати з ними індивідуально.