Автор – Гречанюк С.К., кандидат юридичних наук, доцент кафедри Організації оперативно-розшукової діяльності Національного університету ДПС України.
Стаття присвячена актуальні проблемі – дослідженню поняття, ознак та особливостей взаємодії органів та установ Державної кримінально-виконавчої служби України з неурядовими інституціями. Автор, на основі аналізу різних позицій, дає визначення взаємодії, визначає її ознаки та особливості.
Система органів та установ Державної кримінально виконавчої служби України (ДКВС України) є складною централізованою, поліфункціональною
структурою, що реалізує одну з основних внутрішніх функцій держави.
Враховуючи складність, важливість і виняткову соціальну значущість завдань,
що вирішуються ДКВС України, вона зобов‘язана у своїй діяльності
використовувати можливості громадянського суспільства та недержавного
сектору. Інакше, як свідчить вітчизняний історичний досвід і досвід
європейських держав, успішно вирішувати завдання боротьби зі злочинністю і
виконувати кримінальні покарання неможливо.
Тому, актуальним, на наш погляд видається аналіз окремих аспектів
спільної діяльності органів та установ ДКВС України та неурядових інституцій.
З-поміж сучасних наукових праць, що розкривають різні аспекти спільної
діяльності органів та установ ДКВС України з інститутами громадянського
суспільства, можна відзначити наукові здобутки Г.О.Радова, Р.А.Калюжного,
В.А.Льовочкіна, О.Б.Пташинського, А.Х.Степанюка, В.П.Пєткова, А.О. Галая,
І.Г. Богатирьова, С.В.Зливка та інших вчених.
Метою даної статті є дослідження організаційних аспектів взаємодії
органів та установ Державної кримінально виконавчої служби України з
неурядовими інституціями.
У світовій практиці є загальноприйнятим виділення трьох основних ознак
недержавних інституцій (асоціацій), а саме: неурядовість (non goverment) –
незалежність об’єднання від держави – вважається домінуючою ознакою;
неприбутковість (non profit) та добровільність об’єднання членів (voluntary).
За своєю сутністю термін «неурядові» або «недержавні організації» можна
застосувати до будь-якої організації, яка не є частиною державного механізму.
У такому розумінні даного терміна вважаються недержавними і “традиційно”
недержавні громадські організації (групи захисту прав громадян, організації,
що здійснюють соціальні послуги, освітні ресурсні центри, екологічні організації тощо), і такі громадські об’єднання, як політичні партії, профспілки,
спортивні клуби, релігійні установи, бізнесові об’єднання тощо.
О.В.Романенко, досліджуючи участь інститутів громадянського суспільства в реалізації пенітенціарної функції держави виділив наступні підстави, які обумовлюють таку об’єктивну необхідність:
По-перше, участь інститутів громадянського суспільства в реалізації
пенітенціарної функції держави обумовлена загальними об’єктивними
закономірностями виникнення держави та її взаємодією з громадянським
суспільством.
По-друге, враховуючи те, що злочин є кінцевим результатом тривалого
процесу соціальної і моральної деградації особистості під впливом негативних
соціально-економічних умов, суспільство зобов’язане виправити те, чого не
повинно було допустити, шляхом безпосередньої участі у діяльності держави,
яка пов’язана з реалізацією пенітенціарної функції.
По-третє, виходячи з того, що в умовах соціальної правової держави участь
інститутів громадянського суспільства в процесі формування пенітенціарної
політики запобігатиме підміні інтересів людини інтересами державного
апарату, як це відбувається в тоталітарних державах, а також сприятиме
вираженню інтересів громадян і різних недержавних суспільних утворень у
сфері виконання покарань.
По-четверте, необхідність участі інститутів громадянського суспільства в
реалізації пенітенціарної функції здобувач пов’язує з необхідністю участі даних інститутів у процесі здійснення пенітенціарної та постпенітенціарної
діяльності.
По-п’яте, автор обґрунтовує необхідність здійснення громадського контролю за діяльністю держави, яка пов’язана з реалізацією пенітенціарної функції.
На наш погляд, взаємодію органів та установ ДКВС України з неурядовими інституціями можна визначити як постійні, об’єктивно обумовлені природою правової держави взаємовідносини органів та установ Державної кримінально-виконавчої служби України з інститутами громадянського
суспільства в особі неурядових організацій, які відбуваються за спільним
задумом (планом), узгоджені за завданнями, напрямами, часом і способами дій для досягнення важливої соціальнозначимої мети – підвищення ефективності виконання кримінальних покарань на гуманістичних, демократичних засадах і корекції злочинних проявів у суспільстві.
Організація взаємодії органів та установ ДКВС України з недержавними
інституціями носить об’єктивний характер і обумовлена наступними
причинами:
1) спільність частини цілей і задач взаємодіючих структур, держави і
суспільства в цілому;
2) їх різна компетенція і ступінь впливу;
3) необхідність максимального використання наявних в їх розпорядженні
сил і засобів, авторитету і впливу;
4) досягнення суспільством певного рівня розвитку, що характеризує
його як демократичне громадянське суспільство;
5) включеність інститутів громадянського суспільства в діяльність
державних структур та „прозорість” діяльності останніх;
6) пріоритет загальновизнаних гуманістичних цінностей, міжнародноправових норм для держави і суспільства.
Взаємодії органів та установ ДКВС України з недержавними інституціями
характерні наступні основні ознаки:
- правова або організаційна форма відносин (залежно від тих засобів, за
допомогою яких забезпечується регулювання взаємодії); - складається в рамках організаційної структури та взаємозв‘язків
правової держави і розвиненого громадянського суспільства; - відбувається поєднання державно-владної діяльності та повноважень і
громадського впливу; - спрямована на розв’язання соціальнозначимого завдання.
Сама організація взаємодії органів та установ ДКВС України (у контексті
співпраці) поділяється на два основні етапи:
- узгодження і координація позицій, точок зору з питань взаємодії, їх
взаємний облік, а також планування спільної діяльності та її правове
оформлення; - безпосередня діяльність, що складається з спільних і автономних дій
суб’єктів взаємодії, спрямованих на успішне вирішення завдань по виправленню засуджених, забезпечення прав і свобод засуджених та персоналу, зміцнення правопорядку, забезпечення соціального захисту, надання матеріальної допомоги засудженим та персоналу.
Як свідчить практика, важливою складовою першого етапу є узгодження
зусиль на досягнення поставлених завдань, правильне розмежування і
співвідношення функцій між суб‘єктами взаємодії із збереженням і розвитком
їх самостійності та ініціативи. У даному випадку дуже важливо визначити
основний зміст, завдання, напрями і методи діяльності суб’єктів взаємодії для
досягнення спільної мети.
Координація допомагає на практиці забезпечити єдність дій суб’єктів взаємодії. Основними напрямами практичної діяльності з координації зусиль звичайно є: концентрація зусиль на визначених ділянках роботи, практичні завдання і доручення, взаємна допомога, гласність, роз’яснення, переконання, моральне і матеріальне стимулювання.
Координація діяльності неурядових організацій, органів та установ ДКВС
України – це складний і відповідальний процес. Він вимагає від підрозділів
знання закономірностей управління соціальними процесами, структури, цілей і
завдань, специфіки їх діяльності, надання їм допомоги для підвищення їх
активності та ефективності. Координація завершується виробленням
суб’єктами взаємодії спільного плану дій і оформленням його у вигляді
спільного нормативного акта (наказу) або адміністративного договору про
майбутні спільні дії.
Особливістю другого етапу є те, що суб’єкти співпраці в цей період
здійснюють як спільні, так і самостійні, автономні дії. Перші узгоджуються за
цілями, завданнями, змістом, часом, місцем, а втілюються в узгоджених діях
через відповідні форми, методи і засоби.
Спільні дії органів та установ ДКВС України з неурядовими інституціями
на даний час здійснюються у різних напрямках.
Важливим напрямом співпраці на сучасному етапі стала участь
представників неурядових інституцій в роботі по закріпленню результатів
виправлення засуджених, яка передбачає сприяння у вирішенні питань
трудового і побутового влаштуванню осіб, які звільняються; здійснення
спостереження за особами, які звільнились умовно-достроково від відбування
покарання; проведення виховних заходів та ін.
Останнім часом частіше почали використовуватися такі перевірені багаторічною практикою форми участі представників громадських об’єднань у
виправленні засуджених, як індивідуальне шефство над окремими
засудженими, робота в громадських радах, участь в проведенні масових заходів (виступи з лекціями, бесіди, збори засуджених, тематичні вечори, вечори питань і відповідей тощо).
Сумнівною видається позиція, згідно з якою необхідно ширше залучати
представників громадських об’єднань в діяльність установ виконання покарань і надання їм можливості приймати участь у вирішенні питань, пов’язаних із зміною правового положення засуджених (наприклад, умовно-дострокового звільнення від покарання або заміни невідбутої частини покарання більш м’яким), а також надання можливості входити за своєю ініціативою або спільно з адміністрацією установи виконання покарань з відповідними поданнями в суд. На наш погляд, передбачений нині порядок здійснення процедури умовно-дострокового звільнення від покарання та заміни невідбутої частини покарання більш м’яким, хоча і не є ідеальним, проте в повній мірі відображає інтереси учасників цього процесу, крім того, вказівка на необхідність узгодження матеріалів зі спостережними комісіями вже забезпечує участь громадськості в даному процесі. Тому немає потреби в додаткову навантаженні даної процедури.
Важливим напрямом діяльності неурядових інституцій в даний час стає
здійснення ними контрольних функцій щодо забезпечення співробітниками
органів та установ ДКВС України конституційних прав та законних інтересів
засуджених у сфері охорони життя, здоров’я, честі, гідності; створення
необхідних умов праці, побуту, відпочинку, виховання та навчання; здійснення
контролю за харчуванням; наданням медичної, соціальної, юридичної допомоги і правового захисту засуджених; їх соціального забезпечення тощо.
Надаючи особливу увагу захисту прав і законних інтересів засуджених
громадські об’єднання використовують комплекс політичних, економічних,
соціальних, правових, культурних, наукових, медичних заходів.
Ще одним важливим напрямом діяльності неурядових організацій є практична допомога персоналу установ та органів ДКВС України в організації праці засуджених, загальноосвітнього і професійно-технічного навчання, оволодіння новою технікою і технологією виробництва; соціального захисту засуджених, членів їх сімей, трудового і побутового влаштування осіб, які звільняються; проведенні всього комплексу виховної роботи тощо.
Особливістю процесу реалізації цієї допомоги засудженим є те, що вона, як
правило, здійснюється спільно з контрольними функціями (коли громадські
об’єднання та їх органи впливають на діяльність установ та органів ДКВС
України через безпосереднє керівництво і вищестоящі державні органи), а
також із превентивною і виховною роботою.
Зважаючи на зазначене та враховуючи практичний досвід, можна стверджувати, що основними організаційними формами, в яких в даний час
здійснюється співпраця неурядових організацій з установами та органами
виконання покарань є:
- відвідування установ виконання покарань і огляд житлових, виробничих, комунально-побутових інших приміщень та об’єктів;
- бесіди із засудженими, персоналом ДКВС України;
- ознайомлення з документами, що стосуються питань дотримання прав і
законних інтересів засуджених;
– прийом пропозицій, звернень, заяв і скарг засуджених, підозрюваних і
обвинувачених, персоналу ДКВС України;
– доведення до відома вищестоящих органів управління ДКВС України,
органів державної влади і місцевого самоврядування інформації про недоліки в роботі органів і установ виконання покарань і про необхідність їх усунення;
- надання засудженим допомоги в розшуку родичів, а також інша діяльність по відновленню соціально корисних зв’язків;
- сприяння у відвідуваннях засуджених священнослужителями різних конфесій, а також представниками релігійних об’єднань;
- надання благодійної допомоги органам та установам виконання покарань;
– надання адресної фінансової підтримки конкретних програм, направлених на реалізацію основних напрямів діяльності громадських об’єднань в рамках договорів про співпрацю і конкретних проектів;
- сприяння в інформуванні органів влади і громадськості про найбільш гострі проблеми кримінально-виконавчої системи і всієї діяльності у сфері виконання покарань.
На рівні кримінально-виконавчої системи і структур громадянського суспільства, взаємодія щодо реалізації кримінально-виконавчої політики, як
представляється, повинна здійснюватися у наступних напрямах:
- участь в правотворчій діяльності з питань, пов’язаних зі сферою виконання кримінальних покарань;
- організація і здійснення громадського контролю за діяльністю органів та
установ ДКВС України;
- надання ДКВС України широкомасштабної допомоги у досягненні завдань, які стоять перед її органами та установами;
- надання допомоги звільненим за різними підставами особам;
- надання матеріальної допомоги підрозділам ДКВС України та робота з
їх персоналом.
За офіційними даними ДДУПВП, з підрозділами ДКВС України станом на початок 2010 року співпрацювали 17 міжнародних неурядових організацій
(Європейське Бюро міжнародної асоціації тюремного служіння (МАТС);
Дитячий фонд ООН (UNICEF); UNDOC; UNAIDS; ПРОООН/UNDP; Всесвітня
організація охорони здоров‘я; Фонд «Народонаселення»; Британська Рада в
Україні (British Council Ukraine); Фонд сприяння пенітенціарним реформам
імені Джона Говарда; Українська Міжконфесійна Християнська Місія “Духовна
та благодійна опіка у місцях позбавлення волі”; Международное
антитеррористическое единство (МАЕ); Московський офіс Penal Reform
International; Нідерландський благодійний фонд “Софія”; Нідерландський фонд “Друзі Прилук”; Благодійний фонд Скандинавська дитяча місія в в Україні; Швейцарська агенція з розвитку та співробітництва; Шведська неурядова організація «Конвіктус»). У 2009 році на загальнодержавному рівні з ДКВС України співпрацювали 189 неурядових організацій, на регіональному – 124 неурядових організацій.
Для удосконалення діяльності щодо залучення неурядових інституцій до
функціонування установ та органів ДКВС України, а також захисту прав та
законних інтересів засуджених, у кожній області необхідно запровадити
практику функціонування інституту уповноважених у справах засуджених, які
не будуть знаходитись у будь-яких субординаційних відносинах з керівництвом ДКВС України.
В ідеалі, практику функціонування таких уповноважених необхідно запровадити при кожній установі ДКВС України, проте зважаючи на складний
економічний стан у країні, початковим етапом запровадження цього інституту
може бути створення інституту уповноважених у справах засуджених обласних рад. Таким чином, буде збережена організаційна, фінансова, морально-етична та правова незалежність від потенційно можливого впливу з боку персоналу ДКВС України.
Для ефективного функціонування цього інституту, необхідно створити
відповідну правову основу, зокрема, поряд із змінами на законодавчому рівні
(необхідно внести доповнення до Кримінально-виконавчого, Кримінального та
Кримінально-процесуального кодексів), необхідно сформувати відповідну
правову базу на регіональному рівні.
Інформація за 2011 рік
Посилання на джерело цієї інформації