(від грец. — душа і — слою, вчення) — одна з галузей юридичної психології, що вивчає:
- психол. закономірності формування особистості злочинця та психол. чинники, що сприяють вчиненню злочинів;
- динаміку і стадії розвитку психол. механізму злочину;
- соціально-пси-хол. закономірності виникнення і розвитку злочин, груп та ін. злочин, формувань, їх структуру, рольову поведінку учасників злочину;
- можливості психол. впливу на особистість і злочинні утворення (група, організація, агресивний натовп) з метою запобігання злочинам, що можуть бути вчинені ними.
ЧЕРНЕТКА
Характеристика особистості злочинця визначається двома компонентами: форм, право-суб’єктністю, тобто осудністю і досягненням відповідного віку (16 або 14 років), який встановлює соціальну зрілість і можливість усвідомлювати соціальне значення своїх дій і керувати ними, та якісною стороною свідомості, яка безпосередню формує зміст вибірковості поведінки — світогляду, переконань, поглядів, інтересів, що набувають антисусп. чи асоціальної (криміногенної) спрямованості. Оскільки соціальні властивості особистості, які керують змістом поведінки, формуються упродовж життя, К. п. включає аналіз особистості не тільки у статиці як суб’єкта злочину та суб’єктивної сторони відповідного складу злочину (форми вини — умислу чи необережності, мотиву і мети), а й у динаміці особистісних трансформацій, виявлюваної передкримінальності у вигляді різного роду відхилень у поведінці, пов’язаних з алкоголізмом, наркоманією і т. ін. та вчинюваними правопорушеннями, судячи з яких можна очікувати скоєння злочинів або їх рецидивонебезпечності, якщо вони раніше скоювались. Проте з цього не випливає фатальність, невідворотність злочину або виключення можливості його скоєння особою, яка раніше ні в чому недозволеному не була помічена, напр., при ексцесі оборони, порушенні умови крайньої необхідності, профес. ризику чи за ін. виняткових обставин, а також внаслідок допущеної халатності, неуважності та в ін. випадкових ситуаціях.
До структури мотивацій вольового а;.іу входить усвідомлення сусп. небезпеки і неприпустимості обраних злочин, засобів їх задоволення. Але інстинктивні та рефлекторні дії, неусвідомлювані імпульси у поєднанні з патол. афектом юрид. оцінки не стосуються. К. п. безпосередньо пов’язана з кримінологією, що вивчає причини злочинності та можливості запобігання їй, розробляє відповідні рекомендації. Будь-які заходи індивід, профілактики здійснюються з урахуванням її відправних положень, але ними не вичерпуються, торкаю чись комплексу ін. кримінологічно значущих чинників. Злочин — результат складної взаємодії особистості і середовища, макро- та мікровпливів і ситуацій, що відбиваються у свідомості індивіда, формують його як особистість, котра визначається соціалізацією чи відхиленнями від неї, коли соціальні властивості виявляються недорозвиненими чи деформованими. Найскладнішими є пограничні стани людської психіки, що утруднюють соціалізацію, у т. ч. засвоєння вимог моралі і права. Вони відіграють роль умов, що сприяють вчиненню злочинів при збереженні свідомості, або ж неконтрольованого пускового механізму неадекватних суспільно небезпечних дій, який є патологією. Злочинна поведінка опосередковано пов’язана і з різними акценту-аціями характеру. У деяких випадках (напр., при фізіол. афекті) вони є провокуючим або сприятливим чинником. Але найчастіше акцентуація не пов’язана зі змістом учинюваних злочинів, прискорюючи чи уповільнюючи перебіг психіч. процесів та форм поведінкових виявів. Сам факт вчинення злочину впливає на особистість: в одних випадках викликаючи жалкування з приводу того, що сталося, докори, каяття, острах перед можливим покаранням, у других — сором покарання, а не самого діяння, у третіх — задоволення вчиненим чи прагнення до нового злочину (в розрахунку на безкарність), байдужість до покарання тощо. Неприпускання вчинення будь-якого злочину свідчить про законослухняність, зумовлену передусім змістом свідомості, моральністю особистості. А докори сумління, каяття за вчинене, сприймання покарання як справедливості є істотними ознаками виправлення і перевиховання особистості.
С. А. Тарарухін.
Кримінальна психологія — галузь юридичної психології. Вивчає психологічні механізми вчинення злочину і покарання за нього: психічний стан особи злочинця у момент скоєння злочину, мотиви злочинної поведінки та форми її вияву з погляду небезпечності для окремих людей і всього суспільства. Широко використовує судово психологічну експертизу, в ході якої розкриваються особливості формування зізнань допитуваної особи, виникнення злочинного задуму тощо. К. п. спирається на здобутки психології особистості, психодіагностики, патопсихології тощо. Осн. завданням К. п. в СРСР є профілактика правопорушень, запобігання вчиненню злочинів. Важливе місце в К. п. посідає вивчення психологічних факторів злочинності неповнолітніх, профілактика дитячої злочинності.
В. І. Войтко.
………………. про реалії
